Голкіпер юнацької команди "Металіста 1925" Ігор Потімков хриплим від підказок партнерам по команді голосом розповів своїй враження від матчу проти однолітків з "Інгульця", гру разом з рідним братом та з яким настроєм юнаки дивляться до турнірної таблиці.

- Кажуть, що з воріт найкраще видно гру, яка твоя думка щодо гри проти "Інгульця"?

- Сьогодні від початку матчу ми були не готові до такої швидкої гри "Інгульця". Можливо, хлопці ще не розуміють, що нас нас налаштовуються, як на лідерів вже. І через це спочатку відчувалася якась нервозність на старті гри. Потім, вже в перерві нам тренер добре пояснив, що потрібно зібратися і вже ми вийшли та зовсім інакше грали. Відчувався спокій.

- Сьогодні не без голкіперської праці вдалося зіграти на нуль. Наскільки мотивує, коли не просто команда перемагає, а ще й не пропускає голів при цьому?

- Звісно, нас це мотивує перемагати. Проте й суперників також мотивує, вони вже зовсім інакше налаштовуються на матчі проти нас. Набагато складніше стає грати з кожним разом.

- А чисто з голкіперської точки зору??

- Це приємно, хорошо.

- Перед цим матчем у Чемпіонаті юнацьких команд ви були на третій позиції, зараз після перемоги стали другим. З яким настроєм з хлопцями дивитеся на турнірну таблицю?

- Ми вже налаштовуємося перемагати. Ми вже хочемо, у нас в головах думки про те, що ми можемо виграти цей чемпіонат. Хоч це і буде складно, проте розуміємо, що все можливо.

- Ви обороняєте ворота разом із рідним братом, наскільки це допомагає, можливо, сприяє додатковому розумінню?

- Звісно, це допомагає, бо ми одне одного відчуваємо. Я відчуваю, коли він якось хвилюється, я розумію, що треба підказати якось йому, сказати, щоб не турбувався. І він це відчуває, тож нам легко взаємодія дається.

- Юрій отримав жовту картку, тепер наступну гру пропускатиме. Впораєшся без нього?

- Буде важко, але, я думаю, що наша команда впорається, бо ми - команда!