Півзахисник "Металіста 1925" Іван Литвиненко прокоментував перемогу над "Оболонню" та поділився враженнями від візиту команди до Харкова, який відбувся минулого тижня:
- Дуже важка гра, але з "Оболонню" завжди такі матчі. Тим більше, що це кубкова гра, відразу на вибування. Ми дуже хотіли перемогти, особливо з урахування результату першого туру, коли зіграли з ними внічию. Сьогодні ми довели, що сильніші і крокуємо далі.
- Чи важливо, що забили швидкий м'яч та контролювали гру?
- Так, почали дуже добре, пресингували суперника, забили швидкий гол, але потім, можливо, психологічно заспокоїлись і ініціативу перехопила "Оболонь". У перерві тренерський штаб вніс корективи, ми поспілкувалися між собою і вийшли грати в наш футбол. Важка гра, суперник теж прагнув перемогти, але ми свої моменти реалізували. Для нас також важливо, що вдалося зіграти на нуль.
- Ви другий матч поспіль у стартовому складі, наскільки це додає впевненості? Та порівняйте швидкості в матчах Першої ліги та УПЛ?
- Звичайно, в Прем'єр-лізі команди сильніші. Останні матчі тренерський штаб мені довіряє місце в основному складі й я віддаю всі сили, щоб закріпитися тут. У нас дуже рівний склад, ми всі конкуруємо, сьогодні я граю, завтра хтось інший, це футбол. Я зараз щасливий, команда радіє, головне що є результат. Команда, це не тільки одинадцять людей на полі, а і ще двадцять гравців, плюс тридцять людей які навколо нас, хтось готує, хтось займається екіпіруванням та інші важливі деталі, ми всі один великий клуб. Усі вкладаємо частинку себе в розвиток і зараз ми щасливі.
- На тижні команда відвідала Харків, морально це вплинуло на команду, що були в рідному місті, зустрілися з вболівальниками та провели тренування на стадіоні "Металіст"?
- Я сам із Дніпра, Харків знаходиться поруч. Ми були дуже раді, отримали натхнення від наших молодих вихованців, які там мешкають, попри обстріли та небезпеку. Відчули атмосферу стадіону "Металіст" та помріяли якнайшвидше зіграти там, при підтримці вболівальників. Раді були поїздці до Харкова, але ще більше будемо радіти, коли війна закінчиться і команда повернеться до Харкова. Ми всі про це мріємо. Але поки що ми тут, та залишаємося харківським клубом.
