Президент футбольного клубу "Харків" Богдан Бойко в інтерв'ю розповів про розвиток клубу, роль досвіду Миколи Павлова, амбіції команди, підтримку відомих амбасадорів і зв’язок із містом під час війни:

— Давайте спершу поговоримо про минулий сезон. Якщо обговорювати не лише спортивні результати, а загалом розвиток клубу, наскільки він виправдав ваші очікування?

— Я вважаю, що на сто відсотків виправдав. У нас був дуже тяжкий сезон. Він, як ви правильно сказали, складався не тільки зі спортивної частини. У минулому сезоні ми проводили ребрендинг, будували та розвивали інфраструктуру, розвивали академію. Тому я вважаю, що це 8 із 10. Завжди можна краще, але все було добре.

— Фінішували в минулому сезоні на п’ятій позиції, але розкажіть, які загалом стояли цілі?

— Чесно, в минулому сезоні цілей не було. Ми тільки вийшли в Прем’єр-лігу, у нас прийшов новий тренерський штаб, більш ніж наполовину перебудувалася команда. Тому перед стартом сезону я зайшов до хлопців та сказав, що вірю, що всі, хто тут є, сильніші за гравців багатьох клубів у цьому чемпіонаті. Я вірю, що ви можете знаходитися тут (прим. вище). Наскільки ви повірите в себе, зрозумієте ви це одразу чи з часом — покаже сезон. Але найголовнішою ціллю було зробити фундамент для цього сезону. І тоді я сказав хлопцям, що чим вище ми піднімемося, тим легше нам буде рухатися до наступних цілей.

— Якщо робити акцент на управлінні клубом, яке рішення за останній рік стало для вас найскладнішим і чому?

— Найскладніше рішення для мене — це коли треба прощатися з гарними людьми, з професіоналами, як, наприклад, В’ячеслав Чурко чи Владислав Калітвінцев. Дуже їм вдячний за ці сезони, які вони провели з нами, за цей внесок, який вони зробили в команду. Напевне, так, найскладніше — це прощатися з гарними людьми.

— Яке завдання стоїть зараз, зокрема під час зборів, коли ви бачите атмосферу в команді? Це вже єврокубки, це вже медалі?

— Коли ми купували клуб, я ставив за мету, що найближчі 3–4 роки ми будемо боротися за чемпіонство. Як показав останній сезон — ми посіли п’яте місце, дійшли до півфіналу, але, я вважаю, що ми могли більше. З кожним днем ми стаємо сильнішими, розвиваємося, купуємо нових гравців, тому ця ціль стає все ближчою. Наша задача — виграти чемпіонство і вигравати його якомога частіше. Якщо говорити об’єктивно, то все залежить від того, як команда підійде та підготується до нового сезону. Це не тільки залежить від футбольної команди, а це й тренерський штаб, це я, як президент, який повинен виконувати свої обов’язки разом з партнерами і менеджментом клубу. Сподіваюся, що ми всі підготуємося і будемо боротися за нашу мету.

— Відбувся ребрендинг — це глобальна подія. Такі масштаби завжди викликають резонанс у футбольній спільноті і серед вболівальників. Який момент за останніх кілька тижнів переконав вас, що клуб рухається у правильному напрямку? Та те, що вболівальники та спільнота сприймають футбольний клуб "Харків" як нову футбольну історію?

— Найбільше мене переконало, коли я почув від команди: "Тепер ми Харків, тепер ми не можемо не вигравати". З самого початку, коли ми прийшли у цей футбольний клуб, то зрозуміли, що нам потрібна своя айдентика. При цьому ми хотіли зберегти все, що було зроблено раніше, тому що "Металіст 1925" був дуже крутим проєктом. Я хочу висловити респект засновникам і колишнім власникам, які зберегли футбол та повернули Харків на футбольну мапу країни, а потім вивели його до УПЛ. Але на сьогоднішній день, з нашими амбіціями, ми хочемо виокремлюватися, ми хочемо створювати щось нове і підкреслювати найголовніше — Харків. Харків — це місто, яке завжди символізує першість: найкращі дороги, найкращі люди. Я вважаю, що для нас це велика відповідальність — мати назву "Харків" та представляти таке місто у футболі.

— Задля виконання таких амбітних цілей клуб зараз працює на трансферному ринку. Уже є три новачки, скільки ще потрібно підписань, щоб команда відповідала амбіціям клубу?

— Я вважаю, що кожна позиція повинна бути конкурентною. Конкуренція — це завжди ріст. Зараз ми бачимо 2–3 позиції, які потребують підсилення, але скажу, що ми вже готові виконувати певні завдання.

— Можливо, привідкриєте завісу. Скільки ще потенційних новачків очікується цього літа?

— Дуже хочемо, щоб ще 2–3 гравці до нас приєдналися.

— Цікава ситуація трапилася з трансфером Олександра Яцика. Він сам розповідав, що безпосередньо ви запрошували його до футбольного клубу, а Младен є тим тренером, який розкрив його у дорослому футболі. Чи часто ви особисто дзвоните тим футболістам, яких ви хочете бачити в клубі?

— Хотілося б частіше. Але коли ми почали розвивати цей проєкт, то в першу чергу ми робили акцент на підписання гарних, молодих, талановитих українських футболістів. Для мене важливо, щоб до клубу приходили гравці, які будуть віддавати все на полі, в роздягальні і в житті заради цього клубу. Ми почали підписувати таких гравців, а вони побачили, що ми за клуб. Олександр — один з таких футболістів. Я дуже люблю, коли гравець, незважаючи на суперника, на результат, грає на двісті відсотків. Той же Ілля Крупський такий, та і всі інші такі ж. Зараз немає сенсу перераховувати, бо зараз у нас всі такі.

— Часто бувають ситуації, коли ви можете зателефонувати до селекційного відділу і сказати: "А давайте ось цього гравця запросимо до команди"?

— Не часто. Але ми беремо участь у селекційній роботі та дивимося на гравця з різних сторін.

— Зараз капітан Іван Калюжний пролонгував контракт з футбольним клубом "Харків" до 2030 року. До цього ширилася інформація, що “Шахтар” може активувати його клаусулу і забрати лідера у "Харкова". Наскільки ця інформація відповідала дійсності і чи були офіційні запити?

— Офіційних запитів ми не отримували, але такі чутки ширилися. Я набрав Ваню та запитав, що він думає з цього приводу. Він сказав, що дуже щасливий у нашому клубі і на сто відсотків хоче бути тут. На честь цієї події ми й підписали новий контракт.

— Чи є футболіст, якого ви мрієте побачити у футболці футбольного клубу "Харків", але станом на зараз це виглядає нереальним?

— Усі вже на місці, поки що ні.

— Можливо, європейський масштаб, світовий, адже ми заявляємо великі амбіції?

— Я вважаю, що клуб — це великий організм, і ми всі повинні рости. Більше того, я впевнений, що ми виростимо свою зірку, яка буде запалювати в Європі. І в нас такі кандидати є.

— Клуб підкреслює важливість розвитку і харківського футболу. Зокрема, що для вас буде головним показником успіху через кілька років? Це трофеї, виховання своїх власних футболістів чи вдалі виступи на євроарені?

— Усе разом. Я дуже хочу побудувати гарну інфраструктуру в Харкові, я хочу побудувати академію. Також я хочу, щоб наш клуб боровся за трофеї та боровся на євроарені за них. Тому все разом.

— Ви президент, який максимально занурюється в усі процеси клубу. Бачила, що у вас є особисте спілкування із футболістами, от щойно ви говорили з Крупським. Поділіться, про що спілкуєтеся, які, можливо, настанови даєте?

— Спілкуємося про різне. І про гру, і про якісь життєві моменти, і про цілі — про все. Я завжди відкритий, тому люблю відкритих людей, люблю щире спілкування. І я вважаю, що це також сила нашого клубу, що ми створили такий дуже гарний колектив.

— Змоделюю ситуацію: приміром, капітан або хтось інший з гравців після якоїсь ситуації набирає безпосередньо вам. Таке бувало?

— Бувало. У всіх є мій номер. Не буває такого, що хтось не може додзвонитися до мене. Я вважаю, це особисті моменти, але такі моменти є.

— А ви після якогось матчу набираєте футболістів? Вдалого чи то невдалого?

— Завжди. Дуже часто набираю. Десь можемо пожартувати, десь порадіти.

— Якщо президент не задоволений матчем, телефонних дзвінків і смс немає?

— Я намагаюся свій поганий настрій не передавати людям. Якщо результат негативний, то я ці емоції переживаю сам. А вже зранку прокидаюся, передивляюся гру, дзвоню тренеру, і вже тоді ми спілкуємося і обмірковуємо, що було так, що було не так.

— Різні були моменти в медіа після завершення минулого сезону. На жаль, не потрапили до фіналу Кубка. Інсайдери трошки розганяли, що Бартулович може не залишитися у клубі. Ви надали йому підтримку та висловили її усіма можливими способами. Розкажіть про спілкування із тренером, наскільки воно часто відбувається.

— У нас дуже часте спілкування. У нас є певні традиції, адже після кожної гри у нас є футбол. Від результату гри складається регламент цього футболу.

— Поясніть.

— Якщо команда виграє, то у нас по 25 хвилин тайм, якщо програє — по годині тайм. Після гри баня, якщо команда програє, то бані немає. Те, що трапилося в півфіналі, звичайно, стало для нашого клубу певною трагедією. Але це лише гра. Ми її пережили, а вже зранку почали спілкуватися про чемпіонат. Що ще робити, як не підтримувати один одного. Тому Младен Бартулович, передусім, це дуже щира, дуже гарна людина. По-друге, я довіряю його ідеї. Ми спілкувалися, коли я його брав на роботу. Так от тоді ми спілкувалися на дві теми: про життя і про футбол. І там, і там ми з ним зійшлися. Я був на сто відсотків впевнений, що з Младеном ми здобудемо результат. У нас склалося так, що молода команда, молодий тренерський штаб, молоді власники, тому ми, можна сказати, рухаємося на одній хвилі, рухаємося. Я вважаю, що рухаємося в правильному напрямку, і в нас все вийде.

— У який момент ви зрозуміли, що не помилилися з вибором тренерського штабу?

— Після матчу з “Шахтарем” я побачив, що не помилився. Я завжди прагнув, щоб команда грала в футбол, незалежно від суперника. У першій грі з “Шахтарем”, на мою думку, ми показали дуже гарний футбол. Ми не боялися грати.

— Який стиль футболу вам домінує найбільше?

— Домінуючий футбол.

— Який матч минулого сезону закарбувався у пам'яті, незважаючи на результат?

— Звичайно, перемога над "Динамо" Київ. Тим паче вона перша в історії для нашого клубу. Мені дуже сподобався другий матч з "Оболонню", тоді дуже сподобалося, як Младен діяв після першого тайму, як він зміг дати ту емоцію команді на другий тайм. Ну і, звичайно, матч з "Вересом".

— Якщо про персоналії, можливо, хтось із футболістів у минулому сезоні вас приємно здивував?

— Багато хто. Вова Салюк мене дуже приємно здивував. Ваня Калюжний завжди приємно дивує. Всі хлопці. Як я казав раніше: всі віддавали себе на двісті відсотків для того, щоб команда отримала результат. Пітер Ітодо — приємна несподіванка для всіх. Я вважаю, що це дуже гарний форвард.

— Повертаємося до цих матчів, де бере участь Младен Бартулович. У вас є традиційні спаринги стафу проти тренерського штабу. Виходить так, що ви, зазвичай, проти головного тренера граєте. Бачили у вас на полі дуже хороші футбольні скіли, що відзначав і Бартулович. Ви займалися футболом, правильно?

— Займався, так.

— Розкажіть детально.

— Я грав за академію "Динамо" Київ. Чесно, не пам'ятаю, але, мабуть, десь до 13 років, якщо я не помиляюся. Потім я вирішив не заважати “Динамо” грати та більше зайнявся навчанням.

— Але футбол все одно залишався у вашому житті?

— Це єдине моє хобі, також лижі, але лижі більше взимку. Я живу футболом, вболіваю вже 22 роки за футбольний клуб "Мілан". Граю у футбол кожного тижня, я навіть маю травми, як у професійних футболістів. Тому, так, футбол — це життя.

— Хто був вашим футбольним кумиром?

— Я почав дивитися футбол через Андрія Шевченка. Я почав вболівати за "Мілан" через Андрія Шевченка, та я дізнався про футбол через Андрія Шевченка. Тому можна виділити Андрія Шевченка та Златана Ібрагімовича. Це два футболісти, які мені дуже подобалися.

— Ви занурені у футбол максимально. І з легендами знайомі тепер, а в нашому футбольному клубі "Харків" також працює легенда — Микола Павлов. Він прийшов до клубу на ваше запрошення. Розкажіть про цей момент.

— Повторюся: я вважаю, що у нас дуже амбіційний проєкт. Але нам у деяких моментах потрібно вчитися. Завжди потрібно вчитися. Микола Петрович — це та людина, яка підкаже, яка побачить те, чого ми не бачимо. Ми з ним до цього не один раз спілкувалися, і я побачив, як йому подобається наш проєкт та як багато я з цих розмов виношу для себе. Це не тільки про мене, бо кожен хоче підходити до нього, щоб поспілкуватися та послухати. Він сам усе бачить, сам може підійти. Я вважаю, що Микола Петрович дуже додасть нам як людина з досвідом, як людина, яка вже багато років не тільки брала участь, а створювала певні речі, створювала український футбол.

— Зрозуміло, що у Миколи Петровича широкий функціонал у клубі. Можливо, вже є якась порада, яку дав Микола Петрович?

— Кожного ранку.

— Наприклад?

— Багато всього. Щодо спортивної складової багато підказує. Розповідає, як діяти в певних ситуаціях, які в нас трапляються. Микола Петрович — дуже відповідальна людина, тому о восьмій ранку завжди є телефонний дзвінок. Зараз ні, бо зараз я на зборах, тому ми бачимося щодня. А до зборів кожного дня о восьмій ранку він уже телефонував, і ми вже обговорювали те, що було раніше. Я бачу, як певні футболісти, тренери прислухаються, підходять, радяться з ним. Тому я гадаю, що це дуже класний симбіоз досвіду і молодості. Хочу окремо сказати, що в нас до цього працював Полунін Андрій Вікторович, і його втрата, на жаль, багато змінила в нашому клубі. Другу половину сезону без нього ми вже почали не так, як йшли у першій. Він зробив великий вклад у наш клуб.

— Клуб розвивається і медійно, адже залучені відомі спортсмени, які є амбасадорами клубу. Долучилася Еліна Світоліна, до цього була Дар'я Білодід.

— І Сергій Стаховський. Так, ми залучаємо таких амбасадорів, які підкреслюють нашу амбітність. Дар'я Білодід, Сергій Стаховський, Еліна Світоліна — це суперспортсмени. Я бачив, як вони реагують на програш, як вони йдуть до перемог. Це патріоти, це чемпіони нашої країни. Також ці люди, я вважаю, передають нам якусь ауру, енергетику. Я відкрию маленький секрет: коли закінчується чемпіонат України, то рівно місяць я не дивлюся футбол взагалі. До першого липня я не дивлюся футбол. До речі, гра з "Карабахом" була першою грою, яку я подивився після чемпіонату. Увесь цей місяць я дивився теніс. Адреналін падає, а його ж якось треба підтримувати, і в мене хобі — теніс. Я дуже люблю дивитися. Так ось, я бачу, що таке чемпіон: це коли ти граєш від м'яча до м'яча, коли ти не відволікаєшся, не нервуєш, коли у тебе є мета, і ти до неї йдеш. Такі люди, як Еліна, такі люди, як Сергій, як Дар'я, сто відсотків передають нам якусь чемпіонську ауру. Я вважаю, що для наших хлопців це теж дуже приємно і багато значить, коли такі люди підтримують наш клуб.

— Багато хто в нашому клубі грає в падел, Еліна так само грає в падел, Стаховський теж. Можливо, буде турнір організований разом з командою?

— У команди штрафи за падел. Тому тільки в паузах протягом сезону.

— Тільки для тренерського штабу?

— З тренерським штабом організуємо. Після перемоги.

— Золотий дубль цьогоріч зробила наша жіноча команда. Ви ставили таку ціль, чи команда вас здивувала?

— Я ж до неї не маю жодного відношення. У мене дружина — президент жіночої команди. Тяжко-тяжко. Приходжу додому, а там Кубок, перше місце, я — на п'ятому.

— Домашня конкуренція виходить?

— Так, домашня конкуренція.

— Тоді наступного сезону слід теж золотий дубль оформлювати?

— Насправді дуже пишаємося нашими дівчатами. Бажаємо зараз виходу до групового етапу Ліги чемпіонів. Вони, дійсно, найкращі. Дуже приємно приходити дивитися, як вони грають, але там зовсім інші емоції. Вони такі в нас, що йдуть до кінця, борються. Рекомендую подивитися жіночий футбол. Це дуже гарно. Також хочу згадати про нашу амп-команду — "Харків Незламні". Мене дуже мотивують ці хлопці. Для нас дуже важливо підтримувати наших військових у спортивних проєктах. Також футбольний клуб "Харків" завжди виступає партнером "Благодійного фонду Сергія Притули" та корпусу "Хартія". На сьогоднішній день підтримка військових у нас стоїть на одному рівні зі спортивними результатами. Хочу окремо сказати велике дякую нашим військовим за те, що ви підкреслюєте, наскільки наше місто є залізобетонним. Я думаю, що у 2022 році ніхто так не вірив у Харків, як харків'яни.

— Торік команда їздила до Харкова, зараз дівчата повезли свої нагороди до міста. Наскільки важливо, щоб вони відчували Харків, навіть його повітря?

— Це дуже важливо. У нас є в команді харків'яни: капітан Іван Калюжний, Рамік Гаджиєв — харків'янин. Але багато людей не розуміли, що таке Харків. Ми приїхали, показали стадіон, на якому ми колись грали, показали місто. Харків — це неймовірне місто. Харків у війні, він вистояв, знаходячись за 30 кілометрів від ворога. Коли ти приїжджаєш у Харків, то ти дуже заряджаєшся. Я повинен раз на місяць, раз на два місяці приїхати до Харкова, щоб прогулятися садом Шевченка, і я вже по-іншому заряджена людина.

— У який момент ви себе відчули щасливим президентом футбольного клубу "Харків"? Можливо, на той момент ще "Металіста 1925"?

— Напевно, коли повернулися в УПЛ — цей момент дуже запам'ятався. Чесно кажучи, весь цей сезон теж почувався дуже щасливою людиною.

— Чи є у вас футбольна мрія, яку ви поки що не озвучували публічно, але вона всередині вас є і ви бачите, можливо, результат у перспективі якихось років?

— Я думаю, як у всіх власників — боротися за єврокубки.

— Давайте тоді так. Через 5–10 років де буде футбольний клуб "Харків"? І яким він буде?

— Через 5–10 років футбольний клуб — у Харкові та з єврокубками у статусі чемпіона України.

— А єврокубок якого гатунку?

— Буде дивно, якщо я скажу, що хочу виграти Лігу конференцій. Я хочу виграти Лігу чемпіонів, тому мета у нас — виграти Лігу чемпіонів. А наскільки гарно ми до цієї мети підійдемо — це залежить тільки від нас.

— Якби до вас зараз звернулися вболівальники із питанням “Чому я маю повірити в цей проєкт?”, що б ви їм відповіли?

— У цьому питанні я завжди люблю казати не словами, а ділом. До цього моменту ми взагалі не давали таких інтерв'ю. Дивіться: за два роки ми пройшли певний шлях. Ми взяли клуб, ми його перебудували, ми вийшли з Першої ліги. Ми зростаємо у всіх аспектах: медійних, інфраструктурних, спортивних. Ми намагаємося вчитися та набувати досвіду у європейських грандів, укладаючи з ними стратегічне партнерство. І так, мабуть, на сьогоднішній день наші результати не завжди переконливі, але те, що ми робимо, працюємо, виправляємо помилки та стаємо сильнішими — це факт. Це може заслуговувати на якусь любов та повагу. Найголовніше, що все це робиться для міста, для Харкова, для розвитку. Для нас це, дійсно, дуже велика відповідальність, бо ми представляємо таке велике місто на футбольній арені. Я вважаю, що ми цю відповідальність виправдаємо. Вже не за горами моменти, яким будуть всі радіти.