Наш капітан Сергій Давидов є клубним рекордсменом за багатьма показниками. В його активі найбільша кількість матчів (84) та проведених на полі хвилин (6 491). Також гольовий доробок Давидова після точного удару у ворота "Інгульця" зупинився на позначці у 38 м'ячів, що також є найбільшим показником серед всіх гравців "М1925". Четвертий сезон у клубній історії буде, мабуть, найважчим і найвідповідальнішим, як для команди, так і для самого Сергія. З ним ми згадали історію молодого та амбітного клубу, як то кажуть, від "А" до "Я".

- Давай пригадаємо історію нашого клубу, адже 17-го серпня "Металіст 1925" святкуватиме День народження. Пам'ятаєш першу гру проти "Інгульця-3" ще у серпні 2016-го?

- Звичайно, пам'ятаю той матч, як і всі інші. Він був першим для нового клубу, ми поїхали, як-то кажуть, із чистого листа. Перед цим тільки-но зібралися, провели кілька тренувань на стадіоні "Старт", тому склад був не зіграним. У ньому було багато молоді, вважаю, зіграли досить гідно, принаймні, як для першого поєдинку. Тренерський штаб на чолі з Олександром Призетком нас дуже мотивував і добре підготував психологічно. Ми вийшли та здобули історичну перемогу, яка стала поштовхом для подальшого розвитку!

- Після "Інгульця" був і дебют перед харківськими вболівальниками...

- Пам'ятаю, ми дуже хвилювалися, а, коли вийшли на поле стадіону, знаєте... (думає) Для молоді побачити таку кількість уболівальників - хлопці трохи розгубилися, довелося по ходу гри їх заспокоювати. Дякую людям, які прийшли нас тоді підтримати, ми дуже старалися, хотіли, аби той матч закінчився більш вдало. Тоді зіграли 0:0, але підтримка вболівальників у подальшому постійно гнала нас уперед.



- Як у тебе виник варіант із "Металістом 1925"? Як вас зібрали, адже клуб було зареєстровано лише за тиждень до першої офіційної гри?

- Наскільки я пам'ятаю, тоді в Харкові активно обговорювали тему створення нової команди, основою якої мали б стати молоді випускники академії "Металіста". Багатьох причетних я знав, з кимось перетиналися ще й на футбольному полі. Знав тренерів: Олександра Призетка, Сергія Ралюченка та Юрія Сивуху. Мені запропонували грати за цю команду, допомогти молоді. Я із задоволенням погодився, тому що, перш за все, я - харків'янин, вихованець "Металіста", багато років провів тут та завжди мав бажання грати вдома. Я погодився і ані трохи не шкодую.

- Наскільки було важко в перший рік або, навіть, півроку? Куди бігти, знали хоча б?

(сміється) - Всі знали, куди бігти: і футболісти з тренерами, і керівництво із засновниками та партнерами клубу. Зі спортивної точки зору спочатку було важко, адже Чемпіонат аматорів - це не Перша і, навіть, не Друга ліга. Деякі хлопці на той момент вже зіграли на рівні Прем'єр-Ліги, вони хотіли прогресувати. У той же час, розуміли, що треба пограти тут, потерпіти, аби потім рухатися вперед та згодом потрапити до УПЛ. Такою є стратегія клубу, але перехід на такий рівень для багатьох і був найважчим випробуванням. Ми грали у хороший та цікавий футбол, який подобався глядачам. Можливо, не все виходило, але з часом люди почали все більше і більше ходити.

- Фінал аматорського Чемпіонату на НСК "Олімпійський" пам'ятаєш?

- Я чудово пам'ятаю цей матч. На той момент ми вже підвищились у класі та знали, що будемо грати у Другій лізі. Можливо, це зіграло з нами злий жарт, а, можливо, суперник більше хотів перемогти. Не можу сказати, що ми "перегоріли" чи не налаштувалися. Ні, такого не було, ми вийшли з бажанням завоювати трофей, але суперник нас просто знищив. "Агробізнес" забив перший раз, потім другий і ми вже не змогли нічого вдіяти...



- Тепер про Другу лігу. Того сезону було багато чого: це дві зміни головного тренера, прихід Едмара, перші закордонні збори. Яким був перший сезон у статусі професіоналів?

- Я вважаю, що сезон у Другій лізі ми провели чудово, особливо, перше його коло. Ми добре грали та багато забивали, суперників заганяли у перші півгодини матчу. Всі боялися їхати до нас, бо знали, що шансів у них буде небагато. Ми постійно атакували, намагаючись якомога скоріше вирішити питання щодо переможця.

Щодо Едмара, то я вважаю, що він нам дуже допоміг, особливо, молодим гравцям. Своїм авторитетом додав впевненості молоді та і сам грав, неначе у свої найкращі роки. Такий обсяг роботи… Молоді гравці дивилися та вчилися на його прикладі.

- Які були почуття наприкінці минулого сезону, коли стало зрозуміло, що для досягнення мети потрібен ще рік? Це ми вже давай Першу лігу проаналізуємо...

- Звичайно, було спустошення. Ми три роки рухалися до цієї мети, всі: клуб, уболівальники та гравці, нехай їх зараз і не так багато залишилося, хто починав із аматорів. В останній грі проти "Авангарду" могли просто перемогти і посісти третє місце. Було дуже важко, але, завдяки відпустці, заспокоїлися, поспілкувалися з керівництвом та засновниками. Вони сказали нам не засмучуватися і побажали виконати завдання з другої спроби. Потрібно рухатися до своєї цілі, яку перед нами ставлять уболівальники та керівники. Якщо будемо добре грати та радувати вболівальників, ми це завдання виконаємо. Принаймні, у клубі задля цього є все необхідне!



- За три роки команда провела 85 офіційних матчів, у яких здобула 50 перемог. Що відразу згадав би?

- Важко сказати. Можливо, повторюся, але знову згадаю перший матч проти "Інгульця-3", адже це була історична гра та історична перемога. Вона була дуже важкою, адже грали у спеку та на штучному полі. Пам'ятаю, нас тоді приїхало підтримати багато вболівальників. Також відзначив би поєдинки проти "Дніпра" та "Дніпра-1", все одно, в Харкові чи Дніпрі. Хто б що не казав, але те дербі, яке було раніше, залишилось. Я брав участь ще у тих іграх і на них не потрібно було налаштовуватися. Всі розуміли, що будуть цікаві матчі, які виграє той, хто продемонструє характер та бійцівські якості. А, взагалі, було багато хороших поєдинків, як у Другій, так і у Першій лізі, навіть, у аматорському Чемпіонаті.

- Яким бачиш майбутнє клубу?

- Чекаю виходу до Прем'єр-Ліги, потрібно все для цього зробити. Основним зараз є награти склад і стабілізувати гру. Не можна припускатися тих помилок, які були минулого сезону, особливо, у другому колі. У Першій лізі треба битися за кожен бал, бо потім саме його може не вистачити. Треба виходити на поле та у кожному матчі викладатися на 100%. Цьогоріч буде ще важче, адже завдання підвищитися у класі ставить дуже багато команд, я такого за весь час не пам'ятаю. Три прямі путівки, а команд близько десяти. На кожну гру всі виходять, наче на останню, як приклад, "Минай" переміг "Чорноморець". Треба грати для глядачів та здобувати перемоги!